Солдатка! В цьому слові вир тривоги,
Безмежжя хвилювання та чекань,
Щирі звертання в каятті до Бога
І кожен день надій та сподівань.
Вона в життя йде рівною ходою.
На вигляд наче та ж, та це не так!
Час вчив її буть сильною, стійкою,
Дав потерпання спробувать на смак.
Вона то посміхнеться, мов на втіху,
То стихне - напливе сум на очах.
Певно згадався той, що серед лиха
Тягар війни виносить на плечах.
«Вона гордиться ним!»– одні прокажуть,
А інші мовлять: - «Краще б вдома був!».
Такі слова на серці болем ляжуть,
Збагне лиш той, хто на собі відчув.
Вона йде від брехні, бо знає правду,
Не потребує жалю, причитань.
Він там несе тяжку військову варту,
Заради неї мужньо й без вагань.
Її чекання для нього підтримка,
Рідний ковток домашнього тепла.
Вона тепер не просто ніжна жінка,
Солдатка - витривала й мовчазна.
