Я так близько, коханий, що чую твій пульс
і вростаю усім своїм тілом.
Ця розлука — стихія для нас, землетрус,
хмари сірі всотали світило.
Розпізнаю в собі твою думу-печаль,
в цю хвилину її не вгамуєш.
Десь з осердь повисмикував ноти скрипаль
і з’явилась мелодія, чуєш?
В ній найперші цілунки і дотики рук,
і слова, як обітниці щирі.
Ми щасливо зустрілися не для розлук —
для життя у любові і мирі.
Плаче скрипка... кудись запропали слова,
тільки очі голосять й обійми.
«Повернись!» — відриваємо з болем тіла,
частки в них залишаються спільні.
«Повернись!» — вздовж доріг нагадає трава...
Сподіваюся, ти мене чуєш!
«Повернись!» — гомінливо ячать небеса
там, де ти свою стежку торуєш.
Всі страхи́ віднесу до старого млина,
жорна їх перемелють на звагу.
Нам усім перемога потрібна одна!
Як вода, що вгамовує спрагу.
Повертайся скоріше, хай клята війна
у вогні відгорить і сконає.
Не хвилюйся... осіння іде посівна
і наш син козаком підростає.
Таня СВІТЛА
10.2022 р.
