Шум...Вітер здійнявся?
Ні. Прогриміли ракетні удари...
А хтось вчергове та й сподівався,
Що смерть сьогодні не шукатиме пари.
Підіймуся і впущу в серце надію,
Згадаю про час, коли цвіли матіоли,
Попіл і смуток назавжди розвію,
Хай розпадуться відчаю злісні окови.
Сміх...Здійнявся на мить...
У спогадах досі зоряна ніч…
Хтозна чи, ще колись відболить,
Краса тиші і неба, що не сходить із віч.
Підіймуся і впущу в серце надію,
Згадаю про час, коли цвіли матіоли,
Попіл і смуток назавжди розвію,
Хай розпадуться відчаю злісні окови.
Біль..."Скільки ще залишилось куль?»,-
Продірявлене серце раптом спитало,
Коли ворожа ненависть зійде на нуль,
Хоч комусь на думку спадало?
Підіймуся і впущу в серце надію,
Згадаю про час, коли цвіли матіоли,
Попіл і смуток назавжди розвію,
Хай розпадуться відчаю злісні окови.
Знемога...Небо потьмяніло...
Розтоптані квіти біля порога.
Серед весни чомусь зледеніло,
Й затремтіла промерзла дорога.
Підіймуся і впущу в серце надію,
Згадаю про час, коли цвіли матіоли,
Попіл і смуток назавжди розвію,
Хай розпадуться відчаю злісні окови.
Страх...Стікає кров'ю заміноване поле,
Над обрієм знову тривога і свист,
А мільйони стоять, о розстріляна українська доле,
Досі поруч з тобою у цей терпкий падолист.
Підіймуся і впущу в серце надію,
Згадаю про час, коли цвіли матіоли,
Попіл і смуток назавжди розвію,
Хай розпадуться відчаю злісні окови.
Поспіх...Сніг засипає сліди...
Дим пробрався вже навіть в свідомість,
Хтось гукнув: "Почекай же, не йди,
Здолаємо разом тьму й невідомість".
Підіймуся і впущу в серце надію,
Згадаю про час, коли цвіли матіоли,
Попіл і смуток назавжди розвію,
Хай розпадуться відчаю злісні окови.
Вікторія Болібрух
ID:
967054
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 30.11.2022 20:04:37
© дата внесення змiн: 27.04.2023 18:05:46
автор: Вікторія Воля
Вкажіть причину вашої скарги
|
"Хай розпадуться злісні окови" 
