Два однокласники раптово,
зустрілись якось випадково.
Один айтішнік звався Вова,
а другий з біцепсом Микола.
По пиву випили й горілки -
посиділи годин десь п ять.
Потім Микола втік до дівки,
а Вова щось програмувать.
Базікали, верзли багато -
обговорили все, ще й з матом.
Та спільну мову все ж знайшли -
на тому й по домах пішли.
Але до того, як піти -
уклали хлопчаки парі.
Що так не бачились давно -
може сходить разом в кіно?
Хоч випили вони добряче -
та не настільки ніби наче.
Аби в кіно разом піти -
надумали рибалить, як коти.
Домовились на певну дату -
з собою гарні вудки взяти.
Приманки різної набрали -
змагання з ловлі влаштували.
До річки прибули з півдня -
туди-сюди якась фігня.
Вудки й приманку похапали -
змагання все ж таки почали.
Ловили довго та настирно,
Микола біцепс напрягав.
А Вовка виглядав спокійно,
рибу в садок програмував.
Годин десь п ять знову минуло -
потроху сонце вже зайшло.
Жодної риби не втонуло,
якщо цікавить когось то....
Садки в обох були пусті -
не помогли знання з айті…
М язи треновані й надуті -
баланс не змінюють по суті.
Мораль я хочу вам сказати -
біцепси можна накачати.
Знання з айті опанувати -
а рибу так і не впіймати.
