Народу сильного я горда українка.
Ціню свободу і люблю життя.
Кохаю мову рідну, солов’їну –
Без неї я не бачу майбуття.
Тут рідне все – степи, річки і гори,
Це пращурів моїх свята земля.
І Кобзаря могила височіє
На схилах круч могутнього Дніпра.
Кожна стежина тут мені знайома.
І як шепочуться я чую колоски.
Вітер до ночі у полях гуляє,
Додолу хилить сині волошки.
Де б не була – у серці Україна.
В холодних росах чистих на зорі.
Любов до неї в мене з літ дитячих,
З несмілих кроків перших по землі.
В долонях теплих рідної матусі,
У щирій посмішці, у лагідних очах.
Світ дивовижний з ненькою пізнала
Навіть в простих, малесеньких речах.
Як серед трав бринить маленька бджілка,
З ранку до ночі трудиться в полях.
А на густім гіллі старого дуба
Кує зозуля в сонячних гаях.
Зелений верболіз затих над ставом -
Вслухався в звуки дивні, голосні.
Кача ловило ряску в очереті,
Досхочу хлюпалось, пірнало у воді.
За небокрай тягнулись сині гори.
Дощ накрапав на спраглий, літній ліс.
Темніли хмари в тихім надвечір’ї.
Вітер верби торкався довгих кіс.
Немає кращої за тебе, Батьківщино,
За спів, що з гір високих долина.
Вівчар малий в квітучій полонині
Майстерно на сопілці виграва.
І долі іншої для себе не бажаю –
Лиш жити тут на батьківській землі.
Де кожна стежка, перелаз, дорога
До щему серця дорогі мені.
