Сумна статистика. І трохи страшнувата.
Наш дуже мудрий на всю голову народ
Найвищі рейтинги подарував вар`ятам,
Укотре не туди заклавши поворот.
Тепер на нас плюють. І нами чистять ноги.
У тих, хто гордий, від образи кров кипить.
А ви, раби – мовчіть! Упороті й убогі.
Ще й кум Іуди в вас в Парламенті сидить.
Де голос гнівний наш? Чого мовчать трибуни?
Затих Павличко і давно мовчить Мовчан,
Лиш Ліни голос зрідка ранить струни,
Хто ж візьме лжу на абордаж чи на таран?
Конає люд! Дуріють його «слуги»,
Гребуть, як грейдери готівку і «бєзнал».
Заткнуті в дупи їхні совісті потуги,
Вся територія засватана в Квартал.
Вони до віку проданими будуть,
Давно цинізму вже заступлена межа.
Невже ж ви знову оберете, люди
Приблудних цих, яких цікавить лиш «моржа»?
А нам у горло вже наш «брат» втинає зуби,
Поводирі ж цього не бачать. Все окей!
Коли, народе, ти нарешті зрячий будеш?
Коли поливу ти зішкрябаєш з очей?
Ми хто! Ми нація? В окопах? На Донбасі?
Так нас там мало. Переважні в нас тили.
Нахабні, ситі, до даремних грошей ласі,
Такі, що в кріслах всі Майдани провели.
Та й як нам щастя осягнуть із цим народом,
Який лиш може, все що має - надкусить.
Коли й тепер прожуєте свою свободу –
Ще поколіннями у стійлах будем жить.