Мої друзі перестають писати вірші,
Їм здається, з віршами живеться гірше,
Мої друзі – не балакучі, мовчазні,
Вони все частіше говорять ні …
У світі знову головні якісь дурниці,
Я слухаю чергові небилиці,
Я у минуле, ось візьму лише гітару,
Із нею вдвох дамо тихенько жару ...
Без вас, котрі готові цілий вечір слухати,
Без вас, кого уже давно-давно нема,
Буває, спогади болюче навіть порухати,
Та виривається пісень моїх братва ...
Мої друзі тепер не пишуть вірші,
У них немає на це потрібних хвилин,
Вони не стали від цього гірші,
І я не став чужий і зовсім один …
Але мені важливо бути собою,
Якщо говорити, то щось сказати,
І цим неймовірним білим, що пахне тобою,
По тому чорно-сірому хоча б щось писати …
Вони не хочуть. Не думають віршами.
Короткі речення. Неначе стук у двері.
Дивись, ховається щось. Там, за тими снігами.
Це зорі. Не шукай. Тут немає стелі …