мій ампутований спогад на вішаку
так і висить не торканий, ще з весни.
не вистачає ліній скісних, та пісних
сенсів небу моєму.
у миш'яку
все розцвітає, все зодягає гнів
і розплітає вшитий у пульс рельєф.
я придивляюсь, а там у щілинах гниє
дивна й маленька я - у пальто до ніг.
дивна й маленька, із гребінцем в руках,
з брекетами і родимкою в душі,
знала б вона, який віддає рушій.
дивна й маленька
-
з крилами вітряка.
