Я іноді випливаю зі стосунків
серце ховаючи у німі обладунки
душа втікає за лаштунки
театру масок і думок
І опиняюсь у пустелі чистій
Папером там засніжена земля
Зачарована чорнильна птиця
на аркуші лишає немовля
І пташеня росте у муках
гніздо з колючих почуттів
вмите прозорою кров"ю
з очей що пережили сотні днів
І ось вже не дитя а ворон
розправляє крила для життя
злітає з паперових мурів
уносячі біль і каяття
