Ти єдиний наркотик, від якого залежні,
Грішні, тіло і розум, думи й всі почуття,
Я чекаю - страждаю, коли янгол нарешті,
Дасть пів дози любові в краплю крові-вина.
Коли голка надії, доторкнеться до вени
І розхристане тіло пройме піт крижаний,
Коли погляд відверне, від страждальної сцени,
У сльозинці мій янгол, охоронець сумний.
Ти єдиний мій допінг, без якого ходити,
Без якого, стояти…Просто бути - біда…
Знов шепоче мій янгол: Як так можна любити,
Аби жити без дози, не могла вже душа?
Це прокляття нестерпне, закарбоване в серці,
Ти кривавий рубець мій, від любові-меча…
Може ліки кохання держить Бог у аптеці,
Десь в небесних просторах, звідки ти і прийшла.
Принеси мені доле, дозу щастя маленьку,
Увіткни голку в серце, може я й оживу,
А як ні, хоч побачу, в небесах свою неньку
І признаюсь їй щиро, як тебе я люблю!
ID:
900846
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.01.2021 16:05:07
© дата внесення змiн: 10.01.2021 17:37:59
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
