У лікарні, старенькі,
Чим ближче до смерті,
Тим вони більш прозорі,
Тим вони більш відверті.
Там, вдивляючись в юність,
Вже не бачать назовні,
Ні обдерті обої … плісняви в підвіконні.
Задивляючись в вічність,
Гіпнотично щасливі.
Повсякчасно сварливі
І прискіпливо милі.
Оминаючи старість,
«Вмотивований» лікар
Коротенько призначить
Вже не діючі ліки.
Медсестрички, можливо,
Не проігнорують.
Стільки зайвого клопоту,
А старі не «цінують».
Вже вони біля Бога.
Вже вони близько Неба.
І лікарні убогої,
Наче їм вже й не треба.
Вже, вдивляючись в Небе
І не бачачи зорі,
Очі – просто, як душі.
Чисті. Легкі. Прозорі.
Ю.П.
2020
