А літо – майстер золотих прикрас,
І кращого не знаю ювеліра.
Все позолотить в золотий свій час,
І з золотим відтінком стане шкіра.
Гойдає літо хвилі золоті,
Роса на колосках, мов діаманти.
Далеко ми з тобою не святі,
Й, на жаль, складаєшся лише з оман ти.
Кувала спека душі, мов метал,
Метал лиш від вогню стає прекрасним.
Лиш випадок, мов рідкісний опал,
Цим літом нам здавався своєчасним.
А поле сяє золотом оправ,
Твоїх очей смарагди знову бачу.
Як жаль, що ти мене тоді не вкрав,
Хоч знаю, маєш дуже буйну вдачу.
Мене, пшениці море, потопи,
Я хочу залишитись в цьому літі.
І спогади зв'язати у снопи,
Щоб зберегти дорогоцінні миті
