Мамо, матінко, нене!
Вітровій колихає знамена:
Синій колір безхмарного неба,
Жовтий хліб на безкраїх ланах…
Знай напевно,
Що загибель моя не даремна.
Смерть за край свій прийняв я стражденно,
Та лишився живим у віках.
Смак війни – смак полинний…
Ця жахлива свідомість – «Повинен!».
Обрій поля ховається димний,
Потім – вибух і морок в очах…
«Мамо, мила!»
Голос хлопців поранених линув
Кожен з нас залишається сином,
Маму згадує завше у снах.
Добрі, лагідні очі –
В них тривоги й недоспані ночі,
Все, що вигадав любий синочок…
А тепер ти лишилась одна.
Степ шепоче,
Та не втішить він горе жіноче.
Як тебе ж обійняти я хочу –
Знай - для мене скінчилась війна…
Автори: Сичов Ігор, Yurii Shybynskyi
Мама, мамочка, мама!
На ветру развевается знамя:
Над пшеничными виден полями
Цвет безоблачных мирных небес…
Верь, родная,
От земного отрекшийся рая,
От несчастья других прикрывая,
Я теперь для бессмертья воскрес.
Нет, война – не бравада…
Просто страшная фраза «Так надо!».
А потом разорвалась граната,
Я совсем не хотел умирать.
«Мама, мама!», -
Так стонали, я помню, солдаты
В блиндажах и больничных палатах.
А кого нам ещё вспоминать?
Что бы я ни затеял,
Твой покой был разменной монетой,
Платой был за любую идею,
За любые порывы мои.
Ветер веет…
Кто, голубка, тебя пожалеет?
Не рыдай над могилой моею,
Для меня отгремели бои…
Автор - Игорь Сычёв
