До миті забуття багато миль...
Й Господь вділив зимової любові,
Нічого, що на дворі заметіль
Зі мною ти, загублений мій спомин.
Торкнусь губами я твого чола,
В сніжнім волоссі утоплю долоні
Зігріюся теплом твоїм й сама,
В зимі розквітну,наче в літнім полі.
Вогонь в камині ось палахкотить
А на покутті свічка не згасає,
Отак й твоя любов в мені горить
І моє серденько тебе кохає.
Хай заметіль дороги замете
Й ліси сховає у зимове хутро
Твоя любов мене завжди знайде
Горить свіча назустріч перламутром.
