Нічого немає у світі
Миліше за мову мою.
Я бачу в квітучому цвіті
Українську, свою, чарівну.
Проймалася нею з дитинства,
Вбирала з грудним молоком,
Вслухалась в чарівність таїнства
Як вишні цвіли за вікном,
Як слухала спів солов’їний,
Хрущів, що гули у садку.
Збирала казкові перлини
З веселки, що йшла у вінку.
Цю мову – бездонну криницю,
У серці своїм зберегла.
Вона як цілюща водиця,
Як спраглий ковток з джерела.
Тож пиймо її і черпаймо,
Даруймо навколо усім,
Збагачуймо і очищаймо,
Плекаймо її й бережім.
Знав я за своє, вже майже пятидесятирічне життя, одного хлопчика у якого батьки були ну дуже затуркані, та заклопотані і з малечі його виховували баби, діди - україномовні вчителі, лише нажаль одного. Сказати що то було явище, чи янголя, чи мова якась казкова, то нічого не сказати. Нічого подібного николи більше не чув і не бачив. Було то в Первомайську Миколаївської обл. у 1994 році, а згадав дякуючи Вам сьогодні. Всього Вам доброго
В південих областях України багато російськомовного населення. А в нашій стороні, з самого дитинства я чула українську мову. Моя бабуся мала дуже гарний голос. і любила співати народні пісні. Я завжди зачаровано слухала ті пісні. На жаль, в той час не було можливості записати і зберегти той унікальний голос. Дякую Вам за відгук!