Запах тіла твого трішки незбагненний,
Голі плечі-мармур, шия, ніжність рук,
Як шкода, що вік людини такий тлінний,
Та життя-роман, ще встигне в свіжий друк.
Легким подихом до скроні доторкнуся,
Хай палкі вуста відчують аромат,
Потяг серця, пристрасть, ласка…І спокуса,
Це любові й віри справжній результат.
Як шкода душі, що вік не милостивий,
І стрімкі роки, на жаль, беруть своє,
Лід розлук, мороз кохання…І відлиги,
Все було у нас, все буде і все є.
Та для мене нині ти така ж тендітна,
Як в той світлий день коли вдягла фату,
Не змогла часу безжальних ночей злива,
Жінки вроду змити з личка і красу.
Ну й нехай буде, що діти вже дорослі,
В цьому щастя й радість кожної сім`ї…
Пам`ятаєш, як з дівчатами йшли в гості,
А тепер чекаєм вдома їх самі.
Ти для мене люба, молода назавжди!
Сітка зморшок є? Та, стільки би біди…
В почуттях кохання головне, то справжність,
Скільки ж солі з`їли разом за роки!
Головне для нас, кохання не втопилось,
Не пішло під кригу в озері життя…
Нам колись з тобою в юності й не снилось,
Що наш крок за кроком разом, в майбуття!
Як колись для мене, ти красива й досі,
Хай нестримно зморшки й борознять чоло,
Та заплетені сивіють русі коси,
Я з тобою аж до смерті, все одно.
ID:
812005
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.10.2018 09:55:38
© дата внесення змiн: 14.09.2021 14:07:42
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
