До мене в гості прокралася ніч,
Наділити мене собою.
Щоб із хаосу протиріч,
Як із виру шаленого бою,
Перешити мене наново,
Аби витягти мене з рову,
Як Господь колись вийняв Данила.
Ніч манить своїм чорним тілом.
А потім, що буде потім?
Хіба скажи не байдуже?
Людство лиш кістка у роті
Часу – безжального мужа.
Тож в цю передзимню стужу
Хай любить мене ця ніч,
Бо потім, як завжди, мушу
Ховатись у сотнях облич
Жодне з яких не моє.
Де я насправді є?
Допоки мені брести?
Усе що я маю мости,
Дороги, листи, вокзали,
Для щастя виходить мало,
Щоб в гості приходила ніч.
Простіше стрибнути у піч,
Заслінку закрити на зáсув -
Згоріти рáзом із часом.
) нам во спасіння, тільки ми, нажаль, сліповаті...
дякую щиро 
