Летить по небу каравела біла
А дивне серце спомином гуде,
Було, земля співала й шепотіла,
Світило з неба сонечко руде.
Ой сЕрденьку, не так уже сьогодні,
І мрією себе не обманеш.
Як полетиш, пропадеш там в безодні,
І з чужини додому не вернеш.
А осінь насувається поволі,
І суне, наче лава кам’яна.
І все летять у ірій чиїсь долі,
А чиїсь покалічила війна.
І відлітають й там зникають долі
Десь там за краєм, де межі нема.
Ой ти серденьку привикай до болі,
Бо ще прийде за осінню зима.
10. 2018р.
Парище.
