Коли пісню заводить сіру
Дощ надворі та ще й сумну,
Я з терпінням пишу осіннім
І, дивись, щось-таки утну.
І про дощ, що спочить дозволив,
І про землю, що воду п’є.
І в уяві лечу поволі
Понад морем, де хвиля б’є.
Поспішаю-лечу у гори,
Щоб побачити неба край,
Сонце там на високім троні,
Ген співає вода і гра.
Прислухаюся, аж нагнулась.
Манить-вабить височина.
Бути як? І… в цю мить проснулась…
Не моя то – дощу вина…
15.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вірш! Дощ - це щастя. Особливо у нас, бо дуже рідко напуває. А я люблю ним милуватись і слухати його чарівну мелодію. Хай і Вас дощик втішає і надихає на вірші.
Гарно! Зі мною таке буває часто.. Сьогодні вночі сплю, а голова пише вірші у сні..Написала аж два.. Прокинулася - і слова не пам"ятаю..
Вітаю вас зі святом!