Каледонська весна
Опуститься в долину
густий туман із гір,
ховаючи стежину
яка веде у бір.
Гірський пейзаж навколо
зникає у імлі,
лиш сон літає кволо,
як хмароньки малі.
Між тишею і боєм,
між смертю і життям
вартує римський воїн
з тривожним почуттям:
чи виживе сьогодні
він знову, чи помре
у тій боїв безодні,
що душі всіх бере.
Є втіхою для серця,
йому на цій війні,
той дім біля озерця
далеко вдалині.
Чекає в ньому Ула,
дівчинонька-весна,
яка ще не забула
про нього в своїх снах.
Вона із грізних кельтів,
з якими йде війна,
за волю аж до смерті
росте її ціна.
Він з третьої когорти,
Четвертий легіон,
що ніс мечем стандарти,
порядок і закон.
Розквітнуло кохання
між ними на війні,
як світло від світання
в годиноньки нічні.
Коли з наказом вбити
прийшов в її село,
не зміг не полюбити
дівча, яке цвіло.
Коли скінчиться служба
і зникнуть меч і щит,
то пробудиться дружба
і другом стане брит.
Покине він свій табір,
піде в далекий дім,
тримаючи за намір,
забути біль і дим.
До озера гірського
у глибині лісів,
далеко від міського
життєвий шлях привів.
Про нього не забула,
плекала почуттям,
кохана, ніжна Ула
усим своїм життям.
Віктор Цвіт 04.08.18
