Лесик ріс щодня по сантиметру.
Через рік був – під чотири метри.
Важив він також собі нівроку –
Триста кілограмів десь до року.
Їв він яйці, кашу, борщ, ковбаси,
Звірів, птиць, комах – і все те – ласо.
Міг і камінь будь-який ум’яти,
Пилку, молоток , торбину м’яти.
Хату мав велику, та без даху.
Грав із крокодилом він у шахи.
Піддався той йому – і часто,
Лесика боявся звір зубастий.
Змій боявся хлопця, лев кремезній,
Мавпа, заєць, вовк і слон товстезний.
Бо в Олеся очі були злющі,
Зуби гострі, нігтики – гострющі.
Та одного разу сталось чудо –
Джміль хлопчину укусив за груди.
Загорлав той, аж здригнулись гори.
Поламались сосни, осокори,
Полетіли вниз під вітровище
До села, де хлопцеве домище.
Розвалили Лесикову хату,
Де ж тепер він буде проживати?
Вирішив пірнути Лесь у море.
Сталось це в обідню теплу пору.
Вгледів кит, відкрити пащу встигнув,
Проковтнув хлопчиська – і не змигнув.
Кілька літ носив його у собі.
Схуд Олесь у китовій утробі.
А коли той виплюнув хлопчину –
Став малим герой наш, мов мачина.
