На нашій вулиці,проти нашого двору жила баба Катя з сім"єю молодшої дочки.Кожного місяця до неї приїжджала донька старшої дочки,студентка медінституту. Ніночка була незвичайної вроди. Струнка,як берізка,легкою ходою пурхала вона у бабусиному дворі,допомагаючи порати домашню живність,з задоволенням бавила свою двоюрідну сестричку,яку теж звали Ніночкою, спікувалася і зі мною, та моїм братом, розпитувала про навчання, плани на майбутнє. Нам було дуже приємно з нею спілкуватися,а ще ми були прямо таки зачаровані її красою. Мені здавалося що до цього я нігде такої краси не бачила. Світлі пасма волосся обрамляли овальне,але бліде обличчя. В її очах світилася небесна блакить,а посмішка була лагідна і щира.Вся родина дуже любили Ніночку.А ще жаліли її і сумували,бо Ніна була безнадійно хвора. Для мене учениці Ніна була еталоном красоти,порядності і доброти. Я не знала,яка в неї хвороба, про це вголос не говорили. Школу вона закінчила з золотою медаллю,легко вступила до медінституту, вірила і надіялась,(як і вся її родина),що вилікується. Мала багато друзів. Не один сільський юнак захоплювався її красою,та,певне і в інституті теж. Ніна ж нікого не виділяла. З усіма була привітна,лагідна,товариська.
З Юрою Ніна познайомилась у потязі.Ні, вийшло це зовсім випадково. Просто Ніна сиділа біля вікна і замріяно спостерігала захід сонця. Його світло пробивалося у вагон, змінюючи під рух вагона смуги світла і тіні. Ніні цікаво було споглядати,як сонечко велично і лагідно торкнулося обрію,опускалося нижче і нижче,і нарешті зникло,лишилися лише його промінці,ніби слід його руху,а потім і їх не стало. Ніна засумувала,та вона розуміла,що сонечко завтра знову зійде,а людина,яка зайде за обрій,то вже назавжди...У вагоні вже панував присмерк,який надавав обличчям пасажирів та предметів,якісь півтіні, які то там, то сям пронизувалися променями світла,що долинали від уже ввімкнених залізничних прожекторів. Нарешті і у вагоні ввімкнули світло. Ніна зашторила віконце і розгорнула книжку,та й полинула у світ героїв роману,який читала.
- Що читаємо?- почула лагідний голос. Підвела очі і побачила дуже гарного юнака,що сидів неподалік. Коли він зайшов,вона не помітила. Ніні не хотілося говорити. Вона без слів показала книжку і знову занурилася у читання. Їхали мовчки. До пункту призначення приїхали вночі. Не розмовляючи вийшли з вагону, зайшли в приміщення вокзалу. Вокзал маленький, лише зал для чекання,в якому знаходилася і білетна каса. Пасажири дрімали, десь примостились і Ніна з Юрою. Познайомилися. Читати у напівтемряві було неможливо, спати,чи то дрімати,не хотілося,тому тихенько, щоб не заважати іншим,розговорилися. Виявилося,що Юра закінчує авіаційний інститут,а в село,як і Ніна, навідується до бабусі. Ранком вони разом добралися до села. А в неділю знову зустрілися на вокзалі-разом їхали до міста на навчання. Все частішими ставали їхні зустрічі,спочатку лише в дорозі,ніби випадково,Юра їхав тоді,коли й Ніна. А потім відчули,що не можуть більше жити без цих зустрічей,без цих подорожей і розмов. Розуміли одне одного з півслова, з погляду. Коли Юра освічився, Ніна з журою повідомила йому про свою хворобу. Їй дуже не хотілося засмучувати Юру,та й сама боялася його втратити. Та Юра не відступився. Твердо сказав: "Долати негаразди будемо разом, і лікуватися...Надії не можна втрачати!" І тільки Юра одержав диплом,вони одружилися.
Жили у Юриних батьків. Він працював,а Ніна продовжувала навчання. Невісточка припала до душі і Юриним батькам. Жили дружно. Ніна стояла на обліку у лікарні, постійно проходила курс лікування...І здавалося, що хвороба відступає. Одне засмучувало: лікарі категорично заборонили Ніні народжувати,а їй же так хотілося стати мамою, порадувати коханого синочком або донечкою. І вона зважилася: будь що буде. Юра і батьки вмовляли Ніну не ризикувати,та вона настояла на своєму,і як тільки закінчила інститут,народила донечку,дуже схожу на неї. Пологи були важкими,та Ніна витримала.
Та виявилось,що радість була передчасною. Сили покинули Ніну,вона дуже мерзла,куталася в теплу ковдру,відчувала озноб. Лікарі,до яких звертався Юра,нічого вже не могли зробити. Обличчя Ніни ще більше зблідло і тільки очі випромінювали волошковий цвіт,а губи шепотіли слова вдячності і вибачення...Всі клопоти за онучку взяла на себе мама Ніни, яка приїхала після народження дитини. Якось Ніна попросила покласти доньку поруч і дивилася на неї своїм лагідним ніжним поглядом...А потім тихенько відійшла в інший світ...
Юра переїхав з донечкою жити до тещі. Для нього потемнів світ. Єдиною розрадою і втіхою була донечка Ніночка. Так разом і жили, ростили дівчинку і сумували,і раділи лепетанню дівчинки. А та підростала, іноді Юра приїздив з нею до своїх батьків. Вони радо зустрічали сина і онучку,в якій бачили копію Ніни. Батьки Юри теж навідувалися до сина, допомагали чим могли. Дуже любили онучку,але турбувалися й за долю сина,(роки збігали швидко,а він один з малим дитям). Але про одруження Юра і думати не хотів...
P/S: Про те,як склалася доля Юри і Ніночки,я розповім в іншій оповідці...
ID:
784018
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.03.2018 19:27:18
© дата внесення змiн: 23.03.2018 19:48:33
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Зворушливі сторінки життя. 
Ви і майстер поезії,і прози. 
Шкода всіх, що так у них склалося життя. Пишіть, Валентино, чекатимемо продовження. 
і у кожній сім'ї є своя трагічна пам'ять 
