Тут вітер гуляє під сводом,
Все місто внизу до дрібничок,
Ілона – відлунням додолу,
Та тіні від вогників свічок.
Внизу йде торгівля строката,
Усе до ладу, споро, жваво,
Для неї свобода набатом,
Для нього ще лицарська слава,
Міщанам не треба кохання,
Аби лиш зійшовся рахунок,
Зустрілись вони на світанні,
Безсилий намолений трунок.
Не квіткою, плодом упала,
Дарунку чекав він такого,
Все бачили замкова зала,
Грішила й молилась до Бога…
Легенда стара й таємнича,
Про жінку, що палко кохала,
Про все, що минуще і вічне,
Розкаже знов замкова зала….
про Ілону Зріні 
