Життя людини - море повне,
не перейти його усім.
Хтось на хвилину зупинився,
а хтось й човном не переплив.
Душа людини - ліс дрімучий.
Її думки- то сотні птиць.
І погляд крізь роки квітучий,
для когось- вічність, а для когось -мить.
І руки втоми не пізнають,
і серце біль переживе.
Ми так багато забуваєм,
проте, що кожен день живе.
Живе душа, живе і серце ,
і спогади щасливі і сумні,
та все з роками проминає,
Немов краплини на стіклі.
У круговерті наших буднів,
проходить час всього життя.
Ми вірим в те, що буде завтра.
та Бог - один всьому суддя.
Та ми так мало розумієм,
що в суєті будневих літ.
Минають дні, роки, неділі,
життя минає уві сні.
Ось ніби вчора в школу треба,
а завтра йдемо в інститут.
І там сім'я, робота, діти,
а післязавтра внуки в школу йдуть.
І кожен з нас все розуміє,
що час невпинний проти літ.
Що ми лиш хвилі у великім вирі,
яким керує цілий світ.
Спіши любити, мріяти, кохати,
радіти сонцю, хмарам і дощу.
Зумій цей світ переконати.
Скажи собі, що яживу!
Живи для себе, для країни,
немов останній день живи!
Твори добро, звершай руїни,
і після себе слід лиши.
ID:
782155
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 14.03.2018 12:02:29
© дата внесення змiн: 14.03.2018 12:02:29
автор: Катерина Галичанська
Вкажіть причину вашої скарги
|
