Прощенна неділя:
Були поряд…,
І, раптом, не стало…!
А навколо…, якась суєта…
Якою дорогою пішли?
Чому то, мовчали…!
Та без них…, обірвалося…
Колишнє життя!
І вдень і вночі…,
Їх повсюди шукаю!
Навкруги - лабіринти:
Стежинки, стежки…
Головного, одне - одному,
Ми ще не сказали!
Мамо…, Тато…!
Уклінно прохаю…,
Поверніться…!
До мене…, сюди…
Я Вас палко люблю!
Ваші руки, в мозолях, - цілую…
І сумую за Вами завжди!
Люди кажуть: «Лишився один…,
Сиротина!»
Серце, у мить…,
Розлетілось!
На маленькі…,
Як сльози,
Шматки…!
Простіть, Ви, мене…,
Увесь час я благаю!
І молитовно…, до Бога!
Звертаюсь…, тоді…!
Як же так…?
Мої золоті…
Чому…?
Бо того, що буде, - не знав!
Чому…?
Коли були живі…,
Я, Вам, таких слів…
Не казав…?
Простіть! Через мене
Ночей не доспали…!
Коли ще були…,
Такі молоді!
І, з ранковою зорею,
У вікно виглядали!
Бо так тяжко…,
Свого сина додому,
Щоденно, чекали!
Та ще у листах, -
Що із того… ,
Далекого краю,
Про наше майбутнє… -
Гарних, від мене,
Бажали новин…!
Простіть!
Мої, Тато і Мамо!
Там…, де зоряні
Далі одні…!
Простіть!
Нас за те…,
Що, тільки тоді…,
Ми готові… ,
Усе цінувати!
Те, що втратили…,
Зараз…,
Мої дорогі…!
18 грудня, 2018 рік.
"Простіть!
Нас за те…,
Що, тільки тоді…,
Ми готові… ,
Усе цінувати!
Те, що втратили…,
Зараз…,
Мої дорогі…!" Розумію Вас, бо теж вже немає батьків, але в серці вони завжди залишуться з нами.
"Рідна неня моя, берегиня,
Там лишилось моє все життя!
Твій мудрий погляд, і очі…,
В них блакить з теплотою …!
Щире серце й відкрита душа…
Я так сумую, Мама,
Завжди за тобою!
Чому тебе рядом
Немає…, зі мною?
Куди… і навіщо…,
Так рано пішла?
А всесвіт навколо,
Як той килим…, в зірках!
З них, стібками, сплела
Безкінечність на Небі -
Чумацьку дорогу…!
І де…, в тих світах…,
Богородиця Мати - Земная…,
За нас, грішних…,
До Бога благає…
Шепотіла мені у тому лузі,
Квітами вбрана, трава…
Ось той зоряний шлях,
Що у вічність блаженну…
Вона там…, в тім далекому краї!
Туди твоя мама пішла…"
