Шкода, та ти такий як усі,
Як сотні і тисячі інших.
Кажеш, ці слова не мої?
Я б не писала такі страшні вірші?
Хоча.. Я не дивуюсь, що ти не зміг зрозуміти мене.
Ти повівся на гарну брехню.
Я посмішкою і сміхом годувала тебе,
А в серці ховала пітьму.
Спершу ти мені цікавим здавався,
Та зараз ти втратив свою новизну.
Адже так жахливо ти помилявся,
Вважаючи доброю душу мою.
Я ж шукаю єдину людину,
Котра зуміє розпізнати зло у мені,
Котра маску з лиця мого зніме
І спалить на жертовнім вогні.
То ж пробач, мій дух від тебе навіки закритий,
Ти втратив барви і став як усі.
Посмішка, це все, що я буду тобі дарити,
Думки мої ж не пізнати тобі.