Присвячую цей вірш отцю Андроніку, який покликаний Господом зцілювати духовні і тілесні недуги віруючих (монастир верховних апостолів Петра і Павла, Дрогобич...)
Подав мені руку Святий...
Так, наче Самому я рівня!
Любов"ю подолана прірва...
Той голос, хоч грізний,- не злий...
Коштовна регалія-меч,-
той голос,- супроти всіх жалів...
Слабкою душа не літає!
Та й сокіл - то не горобець!
Допоки плекати свій жаль,-
ослаблені серце і руки...
Хто звільнить думки від розпуки?
Здіймаю не келих - Грааль!
Подав мені руку Святий...
Душа соколина над прірви...
Засипало снігом долини...
Цей світ - мерехтливий кришталь.
31.12.2017р.
Якось, прийшла на недільну Літургію з несамовито жахливим настроєм, ролючена, розтоптана і т. д... І тут виходить отець, підходить до мене і моєї сім"ї та ...подає нам усім руку! (Вперше! Хоч і знаємо отця давно. І саме в такий момент, коли, здається, вже не залишилось сили рухатись вперед, набридли труднощі та інші неприємні обставини....) І тут - наче стало дихати легше, наче гора з плечей впала, і я відчула. як знову повертаються життєві сили! В ту ж мить і з"явились перші рядки вірша: " Подав мені руку Святий так, наче Самому я рівня..."
