Інколи так хочеться у ліс,
у ньому трохи поблукати.
Напитися джерельних сліз,
щоб почали тебе шукати.
Йдучи по сліду возових коліс,
глядіти в небо, в Бога запитати:
«Кого сьогодні ти возніс?
У кого істини благати?»
Усе не встиг вам розказати..
Іду замучений до хати..
тепер в самотність розмовляти,
лягаючи у мукух спати.
Згадати про спокійний ліс..
про солод ягід, спів птахів.
Про крони велетнів у вись,
що в небо виросли з мохів.
Ліс бідну душу заспокоїв,
словами добрими своїми..
На серці рани всі загоїв -
думками тихими, сумними.
