Всього колись та й не стане…
Ти прекрасна! і аж від зубів – із серця –
солодку́є приві́тність:
Літо розта́не!
Ти смієшся? – Літо розтане!..
Я банальний –
Ти така! – більш я не в цьому світі!
Я відлітаю…
Така спеко́тнява…
що не встачаю фарби.
Почне літо плутати – що? де? –
знебарвлення журавлю́…
Що фарби? вкину серцем
гарячих – ара́бів!
Який вже вогонь їхній, а я –
більш люблю!
Араби, діти…
Й арабів колись нестане!
Літо – розтане!
Що питатися ще в цьому світі?
Такі є красені в горах високих!
Діти!
З якою привітністю!..
та… відповзають кра́бами…
Така Ти гаряча,
і така огняна! Ні, я відлітаю!..
Отець знає…Бог з тими арабами!..
29.06.2006
