(з правди св.Афанасія Великого –
бійця Христового)
А жовчність була жовта!! Дика.
За ним і цар ганявся, і владики –
Всіх ж аріани! А він їх вражає!
Святого Афанасія-єпископа
світ знає:
і він – втікає…
це: вже й від друзів утікає…
…Куди ж це – я – втечу??
Де із землі не виклубляться змії –
вчепити й здати палачу?
От я – орел –я вже –
лечу…
Аж – золото!!! –
Але це дивне золото – з плачу…
В Нім серцем стану –
що там аріа́ни…
Сльози самі з очей
течуть…
Бо – серце Царське… стріло…
Судіть:
В пустелі якби стрів хто
адаманта в паранджі,
В оазі,
де в ній, в Любові, –
все є – як згущене, усі Божі дари,
й усі таланти, і все зразу,
земне ж – позаду, каліч,
холодні скалки, міражі…
(Вас доганяли – як виявилось! –
міражі!..)
Судіть:
якби з вами те трапилось –
то що б оце казали?
Таж кажіть!!
…Шість років йому ноги мила –
александрієчка! красива! молода!..
Ховала. У такої – не шукали…
Бог подав.
Йому так – Бог все підказав…
Бач, браття… а це де ваша сльоза?..
Стій, братіє! а де ваша сльоза!
…Мене ж ввібрало й приховало
Маріїне і Бога серце!
28.07.2006
