|
Я зняв із «Ниви» радіатор,
Прочистив, на герметик посадив,
Нових ідей я реформатор,
До самогону в мене рецидив.
Горілку гнати в хліві буду,
Збираю самогонний апарат,
Я не порушу хліву амплітуду,
Повсюди буде самогону конденсат.
Слідкує за процесом моя пика,
А дефлегматор робить диво,
Після стакану вже не зняти черевика,
І думки жодної про пиво.
Сивушні масла дефлегматор відганяє,
Трубка відводу пар активно подає,
А холодильник ці пари вбирає,
Надалі цікавіше ще стає.
Прозорі крапельки до банки поспішають,
Стікає рідина чистим струмком,
А нам з кнуром не заважають, -
З учора хлів у мене під замком!
Струмок прозорий все тече,
Не можу погляд відірвати,
Я ще не випив, а язик пече,
Біленька починає дратувати.
Асоціюється зі спиртом вата,
Неначе створена лише для цього
Й тоді, коли і заштрик треба дати:
Спирт, ліки, вата, - більше нічого.
Готується отрута для душі і тіла,
Всіх негаразд потужний генератор,
Здається, шо виростають крила,
А це, - сп’яніння індикатор.
Де хміль у голові, там розум мовчить,
Дільничого сьогодні точно я побачу,
Зайде авторитет свій підмочить,
Та й пляшку дам з собою на додачу.
Процес приготування забавляє,
Гнати горілку не кожен може,
В кого вона до посуду не дотікає, -
Ніхто й ніщо тоді не допоможе.
Кожні хвилин 15 дегустую,
Дотримуюсь рецепту діда,
Колись когось проінструктую,
А першим пригощу сусіда.
У півлітрові пляшки оковиту розливаю,
Із етикетками «Боржомі»,
Та від очей подалі заховаю,
Причини знайдуться вагомі.
Необережно розбиваю пляшку,
Чим більший градус, тим кути тупіші,
Немає журавля, з рук випустив і пташку,
Зате хтось буде здоровішим.
Залишиться сусід без первачка,
Нічого, розумнішим буде,
Нема вогню, - нема і сірничка,
А змій зелений є, - він там, де люди.
Кнур якось вибив з рук у мене банку,
Вона була доверху повна,
Тоді співав він до світанку,
Свиня була занадто невгамовна.
Залежним став мій хряк від самогону,
Про це розповідають його очі,
Під мухою він кожного сезону,
І випити постійно хоче.
Кнур скаженіє, хвоста відразу розправляє,
З’являється у нього дивовижний спів,
Він щось мені знайоме вимовляє,
Із лагідних, пестливих слів.
Буває, сам з собою розмовляє,
Відрижкою протяжно каже,
Мене це дуже забавляє,
Напевно, і сьогодні щось розкаже.
Повзе і равлик до горілки,
Він, наче знає, що тут відбувається,
Он заглядають у вікно і білки,
А рівень в банці жваво піднімається.
Міцну горілку вигнати моя мета,
Десь градусів під 60 повинна бути,
Після стакану всюди пустота
І не врятують парашути.
На кожного наводить оковита дуло,
Спиртове полум’я не погасити,
Нещадний первачок із мулом
Він зможе навіть воскресити.
Ось вухо чує брязкіт таємничий,
Я маю гадку, хто до мене йде,
Це наш розважливий дільничий,
Для нього зараз сонечко зійде.
Переступив поріг слуга порядку,
Як дивиться на з верхом повну банку,
Він кожен раз виконує колядку,
І протягом двох років так щоранку.
Який порядок він охороняє?
Сидів би краще із сім’єю вдома,
Так вміло банку до стакану нахиляє
І на сьогодні його доля невідома.
Стакан в руці він майже не тримає,
Якась секунда і горілка в шлунку,
На диво, - не закусує і не запиває,
Продукт у мене вищого гатунку.
Так мало у мундирах людей гідних,
Хто встоїть чарку не перехилити
І не закусить здоров’ям своїх рідних,
І не попросить ще налити.
А рівень все зростає в банці,
Дільничий встиг вже другого налити,
Побачили б це німці чи іспанці,
І українців їм не зрозуміти.
Вже щось кнуру розповідає,
Та формою йому хизується,
Ось і бушлат під себе підкладає,
Та скоро сну підпорядкується.
Налити третій сам не в змозі,
На допомогу я іду,
Відпочиватиме сьогодні у навозі,
Під руки вкотре знов веду.
Де горілку чують,
Там і ночують,
Як п’ ють, дільничого минають,
Як б’ ють, то з нього починають.
Він вдома гостю наливає чарочку,
А сам швиденько випиває парочку,
Горілка лише біду шукає,
З обійм дільничого не випускає.
Йому тільки й сниться
Горілчана криниця,
Ні рак, ні жаба,
А просто п’яна нахаба.
В чарці людей більше тоне, як у морі,
Вони співають у горілчаному хорі,
У п’яничок ремесло
Високою травою поросло.
Порядок на дільниці без контролю,
Дільничого ніщо вже не хвилює,
З такою тягою до алкоголю
Він жодного злочинця не вполює.
Ось так мене тепер пильнують,
Дільничий спить, не прокидається,
Для нього правила свої існують,
В обід у хліві висипається.
У перспективі хоче стати генералом,
Сержантом він не хоче бути,
З таким командним персоналом
Нам до Європи не стрибнути.
Нарешті, виніс тіло я на двір,
Бушлат з ознаками навозу,
Дільничий налаштовує свій зір,
Приймає неоднозначну позу.
Як гарно, бачу, кум до мене йде,
Доречно, зараз допоможе,
Дільничий далі сам піде,
Піде… а зможе?
Він натякає знов на самогонку,
При цьому землю не відчуває,
Кладу в кишеню випавшу іконку,
Дільничий третій віртуально наливає.
Напився, як свиня, невже замало?!
І форму вимазав, смердить страшенно,
Але бажання пити не пропало,
Щоб працював, як п’є, - натхненно.
Хвилин за 10 оковита світло вимкне,
І як в такому стані пильнувати?
Дільничий на 3 дні, як завжди, зникне,
Дозволить злодіям хазяйнувати.
Пішов…скоріше це інерція,
З фонариком в руці, удень,
Занадто ненадійна у мене протекція,
І бутерброди виглядають із кишень.
А кум лише регоче з нього,
Нехай, зайдем до хліву,
Побачимо, як сам шукатиме дорогу,
Останній раз зламав він руку ліву.
Я кума пригостив зеленим змієм,
Йому відразу не туди пішло,
Хоча, разом ми пити вмієм,
Про це бубнить усе село.
Весь час кум тостував «За ЛОСЯ»,
Чим дуже дивував мене,
Нажертися йому за 5 хвилин вдалося,
А змій свідомість враз наздожене.
Стакану досить, щоб усе забути,
Стирає швидко пам’ять самогон,
З вуст кума линуть гублені рядки якоїсь рути
І між нейронами стирається кордон.
Він на підлогу впав від жаху,
Коли побачив, як свиня тостує,
Людина ніби є, але немає даху,
Кум двері хліву атакує.
Даремно пити поспіль три стакани,
Сп’яніння вже не зупинити,
Не заздрю вибору Оксани,
Ще й встиг з четвертого надпити.
Кум врешті решт в собачій позі,
І на кнура кричить: - «Гав-гав!»,
Через хвилину тіло вже в навозі,
А через дві кнур його геть емігрував.
Недарма він спіткнувся по дорозі
І скаржився, що прикусив язик,
Хотів так випити, що опинився на підлозі,
Навіщо із свинею перейшов на крик?!
Тепер кум хлів обходить стороною,
Покинув пити, до дівок не ходить,
Тоді Оксана чаклувала над його труною,
Відтоді його за руку тільки водить.
Не треба було йому хизуватись,
Казати, що ніколи не п’яніє,
Зараз у церкву ходить сповідатись,
Біжить додому, як стемніє.
Він вже боїться навіть тіні пляшки,
Якщо горілка за столом, - він не сідає
І цідить м’ятний чай із чашки,
Та кістки з курки об’їдає.
Свинину не вживає взагалі,
З моменту, як побачив п’яного кнура,
Тут точно ні до чого москалі
Та на Донбасі політична гра.
Недарма куму рак на горі свиснув,
Людина житиме тепер,
А хто горілку до себе притиснув,
Вважати можна, що помер.
Біленьку з розумом вживати треба,
Або ж не пити її зовсім,
Тоді й у лікарях не виникне потреба,
Та кров не запечеться в носі.
Змінився світ, нас знищують зеленим змієм,
І діти занадто рано сиротіють,
І поки ми, як треба, це не зрозумієм,
Стакани із отрутою не спорожніють!!!
Цей матеріал з відеосупроводженням в YouTube:
https://www.youtube.com/watch?v=ObyUgUvx4FA&t=19s
ID:
752845
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 29.09.2017 14:16:33
© дата внесення змiн: 29.09.2017 14:16:33
автор: Napalm
Вкажіть причину вашої скарги
|
