Інколи хочеться спокою. Такої тиші, що ховається у гілках, а потім (якщо її розбурхати) виплескується пахучими ніжностями вітру від дерева. Такого мовчання, яке ніколи не порушить того страшенно солодкого запаху вітру, що давно вже вщух. Такої чистої ласки, яка ніколи не буде заплямована словами чи навіть поцілунками, такої ласки, яка всім своїм нутром говорить, що це справжнє, ніжне, щире почуття не згасне вже ніколи. Лише буде знову і знову підіймати свої руки до кожного подуву вітру, буде завжди пам'ятати, що кожен день - це можливості для нових емоцій і бажань, але не для почуттів, бо вони на все життя.
Просинаючись щоранку, хочеться нового дня із чистою ласкою, солодким вітром і щирим почуттям. Бажання цілком реальні, але можливостей їх втілити в життя немає, на жаль...