...описати ритуал щоденний - хм... Це виклик! ...описати яскравуі рідкісну - принаймні не щоденну і не буденну - подію куди простіше... ні? Тим паче - слово "ритуал" викликає у мене не дуже радісні асоціації... Наймилішою з них є - пластиковий поховальний вінок, наприклад... Або оце жахіття - фата нареченої...
Втім...
З початком літа я (вкотре! - скільки літ, стільки спроб)) намагаюсь зробити своїм щоденним ритуалом ранкову пробіжку десь між дерев. Оце намагання уже саме по собі стало щолітнім ритуалом... Ні, не тому, що зайві кілограми не дають мені спокійно заходити в ліфт тощо, а швидше тому, що Літо - то мій Маленький Бог.
І мені - як по вуха і безнадійно закоханій у нього - хочеться бачитися з ним наодинці, у сонячних променях, під життєрадісні хорали шалених пташок... Отже - шоста ранку, Сихів, ліс.
Якщо на перший погляд здається, що о шостій ранку всі нормальні люди ще сплять, це велика іллюзія...)) Сихівський ліс живе активним спортивним життям) ...дівиці модельної зовнішності з довжелезними ногами в рожевих кросівках, товстуни в чорних майкай, що ласо заглядають на дівиць, жіночки з пов'язками " Олімпіда в Ліліхамері - 91" на спітнілих чолах, міцні дідусі в кедах, білки...і ...Звичайно - собаки! Безліч собак, що виволокли на шнурках до лісу своїх сонних господарів.
А ось і епізод.
...цього дідка я помітила давненько... Він бігав обережно і підтюпцем. Часто - тими ж стежками, що обрала своїм маршрутом і моя псевдо-спортивна душа. Не знаю звідкіля я це взяла, але дідка моя поява в його полі зору дратувала - впевнена. Швидко бігти він, вочевидь, не міг, тому просто насуплювався, тупцяючи маленькими кроками, коли раптом помічав мене поряд.
Хтось із нас двох чемно звертав у бік. Яким же було моє здивування, коли одного разу мій благенький дідок пробіг повз мене зі спринтерською швидкістю, обганяючи, дивлячись лише вперед, зціпивши зуби..." ...Ого, що спорт з людьми робить! Нічособі...!!!" - встигла подумати і я... А потім теж побігла. Зі спринтерською швидкістю. Міцно стиснувши зуби,
дивлячись уперед, усім своїм тілом несучись, як вітер, до просвіту, за яким уже виднілися багатоповерхівки... Я наздогнала дідка і ми, мов справжні бігуни-атлети на останніх метрах дистанції найбільших змагань світу, бігли поряд...
А за нами - ламаючи кущі, біг песик. Бультер'єр. З відкритою акулячою пащекою. І явно серйозними намірами. Десь вдалині за нами рухався ще четвертий персонаж - тітонька з обірваним повідком у руці, яка час від часу кричала " Джек! Джек, вернись! До мене!!!"
Джеку було пофіг. Як на мене -він хотів снідати)
На прощання скажу лише одне - всі вижили) Жодна литка не постраждала. Ранкові пробіжки і далі є в списку моїх ритуальніх щоденних літніх подій. Щоправда, дідка в кедах я більше не зустрічаю)
