Щоразу, як ти приходиш зализати рани у моїй квартирі
Я вчуваю від тебе запах морів, портів і гігантських міст.
Я бачу різні версії відвертостей на твоєму тілі
І щоразу інші ідеї, чому саме я маю дати твоїм думкам прихист.
Ти завжди одягнеш мою єдину випрасовану, але не тобою сорочку,
А тією від якої пахне життям, парним молоком і спокоєм днів
І завжди залишиш на ній сліди кави і губну помаду,
Щоб та інша із докором дивилась на мене, а я від того німів.
Ти завжди лишаєш за собою право останнього слова
І завжди лишаєш відкритими двері, щоб мати можливість піти.
Навіть якщо ще рани болять і душа ще зовсім квола,
Але за вікном експрес і в тебе рождаються мрії про інші світи.
І знову пуста квартира і пара чашок з під кави,
Та інша прасує сорочку і пахне парним молоком,
А ти оглядає нові, нескоренні поглядом далі.
Я кинув мріять про те, щоб стати твоїм останнім портом.
