Виявляється, можна кохати непомітно. Коли це помічають усі, крім тебе, і ні слова тобі не кажуть про це.
Виявляється, що можна півроку жити безтурботно, зовсім не помічаючи, як дивишся на нього.
Можна півроку жити, прикриваючи очі долонями, неначе граєш у хованки - а за одну мить осяяння осягнути усе: від того, як гарно блищать у нього очі, до того, який прекрасний світ. З ним.
Можна 16 років бути одною, а за проміжок єдиної пісні, що відкрила тобі очі, стати іншою, божевільною, зовсім не тою людиною, яка так одночасно легко й важко дивалася на світ.
Але все поки що лише народжується. Це як поволі заходити у море, все більше занурюватись у воду, доки не запливаєш на глибину, а потім відчуваєш, як під твоїм тілом - цілий світ, багата морська вода зі скарбами та таємницями.
У прекрасному передчутті того, як вода накриє хвилею і захопить у свою глибінь.
...поволі заходити у море і пірнути повністю віддавшись волі хвиль не піддаючись шторму, бо немає більш захоплюючого від емоцій...
дуже складно насправді 
