Їй здавалось ніби вона стоїть на краю прірви і ще один крок, один легкий поштовх і вона впаде вниз. Всі намагання боротись закінчувались провалом. «Досить! Потрібно щось змінювати!» Така думка давно вже сиділа в неї у голові, але сьогодні вона звучала особливо чітко. Це місто давно пригнічувало її, поступово заковувало в кайдани руки, ноги і повільно затягувало зашморг на шиї. Але сьогоднішній день став останньою краплею в чаші терпіння, яка переповнилась вщерть.
Весь день проходив шкереберть. Зранку під час сніданку з батьками із звичної материної фрази «Доню тобі 35 років, а ти ще досі незаміжня і ні з ким не зустрічаєшся» розгорівся скандал. Із зіпсованим настроєм прийшла на роботу і там, як на зло теж працювати було зовсім неможливо. Директор був розлючений і свою злість скидав а працівників. «Мені це вже набридло, потрібно звільнятись…» Роздумувала вона в той час коли начальник її відділу з'ясовував стосунки із директором. «Мені давно пропонують іншу роботу з чудовими умовами: висока заробітна плата, повний соціальний пакет. Дарма що в іншому місті з житлом обіцяли допомогти…» Вона не знала звідки з‘явилась ця впевненість, ніби невидимий ангел прошепотів їй на вушко: «Я вірю в тебе! Ти все зможеш!». З цими думками в голові пішла і написала заяву на звільнення. Їй здалось дивним, що не було ніяких запитань і прохань залишитись.
«Це навіть краще.» - тихо промовила вона.
Не було особливого бажання пояснювати чому так. Якби почала говорити, то б точно не витримала і наговорила багато зайвого. А так лише «Дякую!» у відповідь на «Заробітну плату можете забрати завтра». Вона звичайно замислилась про те, хто буде виконувати її обов'язки, проте майже одразу згадала, що на її місце давно хотіла одна з колег, тому заспокоївши себе цією думкою швидко склала речі і пішла геть. Намагалась прогулюватись містом, але розуміла, як не тягни, а додому все-таки йти прийдеться. Батьки здивувались її ранньому приходу, а після того, як вона повідомила про те, що звільнилась з роботи знову розгорівся скандал. «Коли ж це все скінчиться???» З цими думками, сильно грюкнувши дверима, зачинилась у себе в кімнаті.
«Як же хочеться спокою, простого, тихого, чистого спокою. Не можу і не хочу залишати все так як є. Досить! Потрібно щось змінювати! Напевно і справді прийшов цей час.» - кричала її душа.
«Потрібно їхати з міста.» - твердо вирішила вона.
ЇЇ не лякала невідомість і труднощі. Завдяки заощадженням, які зберігались на банківському рахунку, вона могла не працювати цілий рік, а може навіть і більше. Тому поглянувши вкотре на місто через вікно остаточно вирішила почати життя з чистого аркуша.
Наступного ранку вона зібрала необхідні речі, майже мовчки поснідала і тихо пішла, залишивши на столі лист для батьків, в якому просила зрозуміти її, вибачити і обіцяла повідомити про себе коли знайде свій спокій.
Після того, як забрала заробітну плату попрямувала на залізничний вокзал. Вона викупила все купе, адже не хотіла щоб хтось їй заважав. І ось настала ця мить коли потяг почав вирушати. Прийшло відчуття, що місто ніби бореться із нею, не хоче відпускати, затискає кайдани, накидає мотузки, але вона опирається. Врешті-решт кайдани і мотузки не витримуючи напруги починають розриватись і місто змушене визнати свою поразку. Вона зрозуміла, що перемогла. На мить відчула себе середньовічним воїном, який здолав злого дракона і з тріумфом продовжує свій тернистий шлях для подальших здобутків.
В той же час вона по краплині починає відчувати свободу. Поступово приходить звільнення від проблем, від минулого і буденних думок. ЇЇ зовсім не лякає те, що буде далі. Вона насолоджується саме цією миттю, живе теперішнім, а минулого і майбутнього зараз для неї не існує.
По краплині її душа наповнюється спокоєм, якого вона так давно чекала. Всі тривоги залишились у місті і тепер вона просто прямує на зустріч своїй долі. ЇЇ переповнюють щастя і така щира радість немов у дитини. Посмішка практично не сходить з її обличчя. Такої легкості вона давно не відчувала і мабуть вже забула, що так буває.
Страх? Ні, його просто немає. Він заповнював все її єство раніше, тоді коли вона думала про своє життя в якому не бачила сенсу, коли просто існувала і пливла за течією. Намагалась догоджати батькам, на роботі і практично не зважала на свої мрії і почуття. Проте тепер у боротьбі страху і спокою переміг спокій. Вона нарешті починає жити для себе і байдуже, що про це подумають інші. Їй здалось, що в неї виросли крила, вона нарешті наважилась відпустити все і полетіти.
Єдиною її супутницею в той момент була музика, без якої не уявляла свого життя, адже слова і звуки ніколи не зрадять, не збрешуть і не завдадуть болю, а навпаки віднесуть біль кудись далеко, покращать настрій і навіть підкажуть, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Саме тому, плеєр завжди був у її сумочці, або ще на допомогу приходив телефон в якому завжди легко відшукати улюблений трек. Зараз до музики додались звуки поїзда, що їде і таке поєднання мелодій в цей момент їй здались найпрекраснішими, адже це була пісня її визволення, гімн її свободи. Зараз крім відчуття визволення, свободи і спокою їй нічого не потрібно.
Вона знала, що через декілька годин вийде з поїзда, познайомиться з новим містом, подивиться, поспілкується з людьми і почне життя з чистого аркуша. Якщо раптом їй щось не сподобається, то зажди можна купити квиток на поїзд, поїхати туди куди підкаже серце.
І після тривалих подорожей, вона сидітиме в якомусь прекрасному місці з легкою посмішкою на обличчі і тихо промовить:
«Я все-таки змогла. Я зайшла себе. Я вільна! »
ID:
715471
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.01.2017 09:45:25
© дата внесення змiн: 31.01.2017 09:45:25
автор: Наталія Мосійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
