Вона прилітала щодня,
Сідала на призьбу старечу,
Товкла до одвірку крильми,
Просила: "Пустіть мене в хату!"
А в хаті розлігся рушник,
Заплетений дрібно узором,
А в хаті запах свіжо хліб
І борщ аж захлипав суботній.
А в креденсі блискув дзбанОк,
Бамбетель розлігся в пів хати.
Вона поскидала бинди
І всілася косу чесати.
Та раптом зірвався смичок
І в груди повіяло цвітом,
Незчулася: ноги самі
Уже танцювали із вітром.
За двері, за тин, за село,
Нога за ногою у вальсі.
– Соколе-соколику мій,
Такою була я в щасті!
Мені сповідались зірки,
Черемхи сплітали віночки,
Його дві кремезні руки
І очі, заквітчані сонцем.
Сміялись весні в пазухи.
А як цілувались, мій Боже!
Танцюй же, танцюй, бо летить
Прокляття з чиєїсь дороги...
Зашкірила зуби війна,
Роздерла заквітчані груди.
- Я скоро вернусь, зачекай!
Тебе захищу, моя люба...
Вона прилітає щодня
Чекає, чекає, чекає....
І чує, що знову війна,
Що знову когось забирають...
І знову той вальс над селом
І чиїсь розплетені коси,
Черемха розсипала цвіт,
Ніхто вже збирати не хоче...
- Зачекай, не лети, не лети!
Скажи, там стрічаються люди?
Вона лиш змахнула крильми:
− Такого, як тут, там не буде...
...І зойкнув розстрілений крик,
А ноги кружляли без стримку...
Війна забирала у вальс
Найкращих, найближчих і рідних...
