Гаряча... холодна... невпинно
по венах розлилась й пече.
Миттєво. Секундно. Хвилинно.
Спинилась, уже не тече.
До втрати свідомості, пульсу
кружляють сплетіння-думки
породжені болем хаосу
й відсутністю друга руки.
Затихло... немов обірвалось.
Здалось чи то дійсно лечу?
Так легко землі відірвалась,
так голосно мовчки кричу!
Забута не нині, а завтра.
Покинута вчора, мабуть.
Не моя, а ваша вже правда...
Та в чому тепер її суть?
