У нас з тобою тільки п"ять хвилин.
Рука в руці... Душа чомусь в тривозі..
Так невблаганний зараз часоплин.
Тупцюється розлука на дорозі...
Чом доля невмолима так для нас?.
Та що сказать, що сумувати буду?
Чи обмілів потрібних слів запас?
Невже колись піддасться все осуду?
А очі в очі, тут би пару слів..
Грайливий вітер розкида волосся,
А ти сказать їх так і не зумів.
І вітер занімів, мені здалося...
І запекла щоку гірка сльоза.
Останній поцілунок в спраглі губи.
(Запахла квітів вранішня роса...)
На хвильку пригорнув і приголубив...
Якийсь такий неспокій у душі,
І серце б"ється якось не ритмічно,
Хай навіть ми в розлуки на межі...
Та хвилька буде в пам"яті навічно...
____________________
Дуже-дуже-дуже гарно!
-- А-а! тогда все понятно, -- сказал Болванщик. -- Убить Время! Разве такое ему может понравиться! Если б ты, Алиса. с ним не
ссорилась, могла бы просить у него все, что хочешь.
Гарний вірш. Прекрасниий, але болісно сумний варіант казки Керрола про убитий час!
А пісня доповнює тематику вірша.
