|
Щит
Полечу я у думках,
та не мовлю слово,
у мовчанні, на стежках,
намалюю коло.
У якому зацвіту,
в кольорах яскраво
і стрічками заплету,
все, що так цікаве.
Будь-де стежкою піду,
у невиднім колі,
за собою поведу,
те, що є без болю.
Не проходить у мій світ,
те, що не зі мною,
не відчує серце бід,
бо межа горою.
Як чіткий душі кордон,
що являє коло,
що тяглося, як затон,
як осяйне соло.
За горами щирих меж,
є душі долина,
де серця є рідних теж,
як одна родина.
Ізольовано живу,
бо межую кругом,
де моє все в наяву,
бачиться, як смуги.
Тих звичайних кольорів,
що прийдуть щоденно,
у вогні, що все горів,
лиш мені буденно.
Спіцин Євгеній 16.08.15
ID:
684155
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 17.08.2016 06:39:37
© дата внесення змiн: 17.08.2016 06:39:37
автор: Віктор Цвіт
Вкажіть причину вашої скарги
|
