Щит
Полечу я у думках,
та не мовлю слово,
у мовчанні, на стежках,
намалюю коло.
У якому зацвіту,
в кольорах яскраво
і стрічками заплету,
все, що так цікаве.
Будь-де стежкою піду,
у невиднім колі,
за собою поведу,
те, що є без болю.
Не проходить у мій світ,
те, що не зі мною,
не відчує серце бід,
бо межа горою.
Як чіткий душі кордон,
що являє коло,
що тяглося, як затон,
як осяйне соло.
За горами щирих меж,
є душі долина,
де серця є рідних теж,
як одна родина.
Ізольовано живу,
бо межую кругом,
де моє все в наяву,
бачиться, як смуги.
Тих звичайних кольорів,
що прийдуть щоденно,
у вогні, що все горів,
лиш мені буденно.
Спіцин Євгеній 16.08.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684155
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.08.2016
автор: Віктор Цвіт