І день встає, і ніч приходить,
І, дяка, стіл не з лободи,
І літо пахощами годить,
І осінь щедро шле плоди.
І є родинне дружнє коло
І праця – з поклику душі,
І родить слово рідна мова,
І стелять стежку спориші.
І сонце густо сипле промінь,
І хмара сіє дощ з руки.
І я, поромник, на поромі
Везу із дня у день роки.
П'ю, і до дна, життя з цеберця,
Не думаючи про причал.
А щось таки бракує серцю.
Гризе його якась печаль
Я ж не сказала, що мене хтось перевозить. Я сама керую поромом. Тому від мене багато що залежить. Про Харона навіть не чула. поки ви не написали. Змусили дізнатись, хто він.
Хай буде більше радості, ніж смутку.
