Я пішла від тебе геть... Назавжди...
Так боялась боляче зробити.
Як намисто смуток нанизавши
Вчилася хоч краплю розлюбити.
Думала, що будеш ти гукати,
Навіть двері трішки відчинила.
Я могла як світ тебе кохати,
А взаємність... Літечком згубила.
Як боялась, що будеш кричати,
Не навчишся спатоньки ночами.
Як тебе хотіла... Цілувати...
До завжди... Так довго!..До нестями!..
Рік за роком... Очі продивила.
А тебе немає і немає.
Навіть звістка болю не зглушила :
-Він забув... Гадала... Що шукає...
От і все... Кохання помирало,
Я його водою напувала.
А воно на землю розливало...
Ну... І що... Є хрест, що я зрубала...
І не треба вдвох його ховати,
І псалми читати на могилі...
Як тебе... Я хочу обнімати!..
Та сьогодні... Ти... Мені... Не милий...
