Не торкаючись трав,
не лишивши сліда в порохняві доріг,
уникаючи поглядів ,
вікнами розокулярених міст,
у сідлі він летить
і ніколи йому не завершити біг,
поки знов на шляху
не постане з віків той обпалений ліс.
Стрічний вітер вплітає
сваволю вуздечки у гриву коня.
Дно зіниць - зцементований
відчаєм попіл зотлілих надій.
Що шукає у світі живих,
чи намарне когось доганя
блудний син,
нерозкаяний Богом,
непрощений батьком, Андрій.
У загублену шаблю
сосновим корінням вгризається час.
Тисне в плечі,
як плата за зраду чужинський жупан.
Та удень і вночі
знову кличе, зове блідочоле дівча
за собою у ніч,
у солодкий, знеможенохтивий туман.
Кволі руки її
розірвали братерства сталевий ланцюг.
Вірність серця
зіткнулась із лезом обов"язку - антитіла !
порятунок від батька -
сльозами нагострена крапля свинцю
на свитині козацькій
розлитим червоним вином розцвіла.
Ця краплина упала
на терези, названі " пекло і рай",
лиш здригнулись вони,
а суддя зрівноважив і зло і добро.
Злочин зради -і вірність коханню.
Нарівно закінчилась гра!
Присуд :
вічно летіти між брудом землі
й чистотою зірок.
На зчорнілих, безмовних устах
вічно нести полячки ім"я.
Лоскотати невидимим шовком волосся
чекання долонь,
але знову вітри
незборимо вертають на круги своя.
Дубно.Ніч, в котрий раз
кожен грає призначену автором роль.
Незбагненно - чи ніч, наче очі,
чи очі, як стомлена ніч.
переплетення слів
з невгамовністю губ -епілог в забутті.
Голубі переливи прозорості душ,
що прийшли з потойбіч,
невагомість туману
з ознаками пристрастю сплетених тіл.
Буде ранок.Обвуглений ліс.
І Тарас - чи людина, чи тінь,
краплі батькових сліз
на долоні затверднуть блискучим свинцем.
Недолюблених душ,
недомучених мук,
недожитих життів
на останнім листку всемогутнє перо
замикає кільце.
...а Петро угорі заховає ключі
і відверене лице.
Унизу перевернеться автор
у темнім своїм небутті...
ID:
66576
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.04.2008 02:39:42
© дата внесення змiн: 01.04.2008 02:39:42
автор: подолянин
Вкажіть причину вашої скарги
|
