Дорога на Схід вистилається міжсезонням
У сферах погоди, політики та культури.
Коли прокидаєшся, і, спросоння,
Тобі зупиняються довгі фури.
Коли бородатий шофер сміється,
Розповідає про свій маршрут,
А ввечері каже тобі: здається,
Ти заночуєш сьогодні тут.
Це дні, що розтягуються думками
Та вечори на прогрітих скелях,
Блаженство, що завжди приходить зі снами
І зірваних ягід солодкий кетяг.
Це борг, який неможливо віддати,
Хіба що в одній із нічних розмов,
Під час яких заважає спати
Бажання пізнати побільше мов.
Дорога ця - спроба інакшого відчування,
Сакральне поняття далекого гостя,
Це древні піали для чаювання,
Години за грою у нарди і кості.
Це розуміння тривалості часу
І вміння тримати в собі баланс.
Це перетворення Кафки у казку
І не провалені спроби нас.
На Сході ти справді чуєш своє відлуння,
До тебе говорять боги і люди,
Ти забуваєш колишні стосунки
І вчишся не поспішати нікуди.
Коли ти співаєш колядки узбекам
Посеред стрімких Самаркандських гір,
Злітає до хмар іноземний лелека
У натяку на повсякденність див.
На Сході ти чесно стоїш на самотній дорозі,
Піском зі взуття висипаєш минуле.
Черпаючи тишу у монолозі,
Ти чуєш, що думи нарешті заснули.
І тільки тоді ти розплющуєш очі
І бачиш, наскільки прекрасний світ.
Для цього і створені довгі ночі,
Для цього і йдуть у подібний похід.
P.S. Врешті-решт, у кожному прокидається непереборна потреба кудись йти. Не обов'язково фізично.
