арт нуво в твоїх сумних очах,
яке майстриня здібно оминає.
і хоч упевненість засіла на плечах –
не там вона від втоми засинає,
і у думках не ти малюєш світ,
хоч арт нуво з’явилося так вчасно…
очікування терпить сотні літ,
а ти все віриш, що таки не згаснеш…
і арт нуво продовжує мандрівку –
від голови до серця…не назад.
ніхто не пише рятівну листівку,
а замість сонця просто з неба іде град.
та арт нуво живе, не відпускає.
манірно прагне пережити день.
тобі не віриться, що завше все минає…
і арт нуво так просить ще натхнень.
…що ж ти – дорослий і давно змужнілий.
печаль не має бути поруч, та снує.
і арт нуво твоє замерзло, зціпеніло
як ти колись не помічав моє.
