Стоїть зухвало бритий рекетир,
З такою мордою взамін мішені в тир,
Щоби стрільцю хотілося поцілить.
Стоїть вдоволений собою та плечистий
Та запах розповсюджує нечистий
Від змащеного дезодорантом тіла.
Він дивиться немов із домовини,
Немов усі навкруг йому вже винні,
І він шукає – хто ще завинив.
В душі вже жалю й грама не дозволить,
Бо співчуття давно на силу волі
Та безсердечність тупо замінив.
І вигляда його боксерська морда
Тим задоволеніше і тим більше гордо,
Коли причинить хоч найменший біль.
І так мені стає чомусь противна
Його криклива виправка спортивна,
Й душі невиліковно хвора гниль.
