Ти вже тут!.. Згадала про любов!
Та, можливо, я вже не кохаю…
То чому ізнов сюди прийшов
І чому думками все блукаю?
Щож, минуле ще живе, живе,
І болить душа від того крику,
Пам’ятаю сльози та себе,
Як просив остатись, хоч на хвильку.
Ту розпуку бачив кипарис,
Пустоту в скорботній безнадії,
Бо життя втрачало всякий смисл
Без любові, про яку так мріяв.
Я образу більше не держу,
Та не бачу сенсу разом бути.
Тільки про одне молю, прошу:
Відпусти, щоб міг тебе забути.
