електрошоки, розфокуси погляду плацЕбо-ін'єкції месенджер-дотиків ходимо світом цим, наче оголені – ми, пасажири одного потяга вітер самітні жує оголошення день від'їжджає останнім вагоном згадки – зістрижені бонуси – скошені тіні лишили ми там на пероні літа експреси гірчать перестиглими – диханням. в паузи. так унісонно а тобі – віриться? справді?.. що встигли ми звірити час в затяжні міжсезоння...? чуєш, а сняться нахилені неба, – прямо на місто, що в них захлиналося? жовта травинка лоскоче під ребрами шепче: попалися... дідько, попалися ж! всі ці нічні в темну воду занурення твої "але", моя тиша на видиху ...дні як цигАрки, не завше докурені. в передчутті надсинхронного вибуху ©, 16.06.2017
ID: 738648 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 20.06.2017 23:49:07 © дата внесення змiн: 20.06.2017 23:49:07 автор: Рені
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie