Витікає крізь пальці доля,
Як часом знесилений дощ.
Мишукаємо сенс життя
В кам"яному сплетінні
З хаосу вулиць і площ.
Ми зміряєм надії
Співвідношенням до бажань,
Рахуючи час кількістю грошей,
корисною інформацією,
Набуттям якихось знань.
Ми ще ділимо сонце на частки,
На частки рвемо клапті небес,
Не змінюючи нічого в собі,
Ждемо щастя й чудес.
Прислухавшись до самопочуття
Та зрозумівши-
Чекання нічого не варте,
Спішимо до психіатрів,
Тягнучи свої болі й жалі
Для виявлення причин онкокоріння...
Та доля втекла вже крізь пальці
До витоків зачаття світотворіння,
Де все магічно й невічно,
Як часом знесилений дощ.
